Сучасні школярі абсолютно всім відрізняються від тих, що були, наприклад, 20 років тому, до цифрової революції. І дорослим нарешті потрібно це збагнути. І заради збереження власних нервових клітин прийняти факт, що «як раніше» вже не буде ніколи. Нічого робити з цим поколінням не потрібно, потрібно щось робити з собою, як це не боляче внутрішньо прийняти.

Сучасні діти значно вільніші, розкутіші, безпосередніші. Вони народилися поруч із мобільними телефонами, планшетами та смартфонами. Їхні мами відправляли друзям і родичам світлини своїх новонароджених чад іще 13-14 років тому за допомогою MMS, тепер – за допомогою телеграм/месенджера/вотсап/вайбера. Вони вміють збільшувати-зменшувати екран вже в один рік, у два – користуватися камерою та грати у додатки, у три – завантажувати відео на YouTube. Їм не потрібно сидіти чотири години у бібліотеці та шукати цінну інформацію, вона в них під руками щосекунди. Відповідно, і швидкість обробки цієї інформації значно вища.

Добре це чи погано, – яка різниця? Це факт. Так, у них кліпове мислення, вони не можуть довго концентруватися на матеріалі, лонгріди, як правило, закриваються ще до того, як прочитується перше речення. Вони радше запитають поради у Google, аніж у вчителя чи тата й мами, вони мультитаскери і можуть одночасно робити уроки, листуватися з друзями та жувати бутерброд. Слухайте, так давайте йти через їхні сильні сторони, а не слабкі! І тоді конфліктів поколінь точно буде менше. Не варто вимагати від дитини покоління-Z посидючості та концентрації на математиці протягом години, для неї це просто нереально.

Отже, визначальною рисою сьогодення є стрімкий технологічний процес.
Сучасні діти працюватимуть у світі, який ми не в змозі детально передбачити. Бо швидкість змін зростає.
Відповідно до функцій учителя змінюються і його ролі в навчально-виховному процесі. Нова школа потребує нового вчителя, який може стати агентом змін, тьютором, фасилітатором, коучем, модератором.

Вчитель більше не джерело знань, він має навчити вчитись